Єдина дорога спасіння



Єдина дорога спасіння



Націю, народ, державу та й увесь світ можуть врятувати не президенти, не полководці, не оратори, не великі вчені (економісти, фінансисти, філософи і т. д.) і навіть не великі професори-богослови, а праведні й святі!

Нашій молодій державі Україна вже 20 років — вік повної зрілості. Всі ці роки український народ плекав надію на краще життя. Здається, вже відійшли в минуле комуністичні ідеали та лозунги, змінився світ, та не змінюється життя в Україні. Якщо за 20 років інші народи позбулися рабського мислення, усвідомили себе нацією моральних цінностей, то українці продовжують жити в остраху, тривозі й невпевненості у завтрашньому дні. Ми бачимо і констатуємо крихкість нашої незалежності, що, на моє глибоке переконання, є результатом духовного занепаду моїх співвітчизників. На жаль, криза віри, моралі, сумління, чесності, порядності, справедливості й любові поглиблюється з кожним днем. Серед хаосу нарікань, проблем, нестатків, постійних розчарувань проростає найбільше аморальне зло — людська жадібність, і тоді вже людина забуває про свою душу і свою мораль. Море злості, заздрощів, ненависті, підлості й лицемірства розхлюпалось по нашій Україні, по наших родинах, по наших душах. Хоч як не стараємось задовольнити наше життя, та все ж залишаємось бідними. Адже бідність — це не лише брак матеріальних благ, це насамперед спосіб життя і мислення. Так, багато хто з нас живе і легше, і ситніше, але чи по совісті? Моє слово звернено до всіх тих, кого ще болить серце за наш народ, хто не склав руки, не зневірився, хто ще звертає свої погляди в небеса з надією на Спасителя, хто зберіг іскру віри в душі. Ми повинні нарешті зрозуміти, що світ Божий є досконалим, справедливість його — беззаперечна, а істина — вічна. Рано чи пізно ми станемо перед Всевишнім. і як сказав ап. Павло: «Хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тлінне пожне». То ж чи варто, дорогі українці, тішитися незаробленим, міняти душу на благо, потурати злу та несправедливості, втрачати порядність заради вигоди, мовчки спостерігати за хамством та брехнею? Мірилом нашого життя є наша духовна чистота. Кожен із нас — чи то в сім’ї, чи в служінні, чи на робочому місці — може бути носієм моральних чи аморальних принципів, прикладом духовності чи бездуховності. Маємо завжди вибір, маємо розум, великодушно дарований нам Всевишнім. Цей вибір часто буває нелегким, але він такий потрібний для нас самих, для спасіння душі, для майбутнього нашої держави. Ми всі бажаємо жити краще і мріємо бачити нашу Україну серед найрозвинутіших держав у світі. Мріємо...

Чи ж робимо щось для цього? Прийшов час для кожного запитати самого себе: чи живу я за законами Божими? і відповісти на це запитання потрібно чесно самому собі.

Ми мусимо усвідомити свою відповідальність перед Богом за свої думки, за слова та вчинки. Саме наша свідомість формує та керує нашою поведінкою чи встановлює всі обмеження в нашому житті. Сформувати людську свідомість неможливо без духовних провідників Церкви, читання Святого Письма, вчення про життя святих.

Церква нині повинна стати оплотом збереження людських душ, центром виховання морально стійкого українця. Роль служителів Церкви (єпископів, священиків, монахів та монахинь) постає на даний час надзвичайно актуальною і спасаючою. Своїм прикладом, жертовністю та високою духовністю вони можуть не тільки проповідувати вчення Христа в храмі Божому, а й опікуватися школами, християнськими громадами з метою поширення духовних цінностей серед українців. Такі Божі наставники повинні стати для кожного віруючого дзеркалом моральної чистоти, прикладом життя по правді і по совісті. Саме священнослужителі є Божими посланцями на землі і саме вони мають навчити мирян уміння вибирати між добром і злом. Духовний наставник не може купувати авторитет серед своєї пастви. Тільки щирою вірою, бажанням допомогти, скромністю, простотою й безгріховним життям заслужить він повагу та довіру людей.

Для такого священнослужителя істина є понад усе. Проповідуване слово Боже може і повинно згуртувати наш український народ. Хай це слово поверне пам’ять безпам’ятним, хай піднімає тих, хто впав духом, хай дасть свідомість темним і несвідомим, хай лине в світ на славу Божу. Це і є єдина дорога спасіння нашого народу і держави.


Михайло МЕЛЬНИК.

Протоієрей

Facebook Twitter