БЛАЖЕННИЙ СВЯЩЕННОМУЧЕНИК МИКОЛА ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ

0d422469a7bfe49699e19d8d898530d7_M.jpg
Блаженний Священномученик Микола Цегельський
(17.ХІІ.1896 – 25 V.1951).



Отець Микола Цегельський народився 17 грудня 1896 року в с.Струсові на Тернопільщині. Був сином о.Теодора Цегельського, пароха Струсова, котрий, прослуживши 40 літ у Струсові, і започаткував Струсівську гілку Цегельських. Мати Миколи Марія походила із священичої родини Мандичевських.

Здавалось, типово і безхмарно складеться доля юнака, який без вагань вибрав проторений дідами і прадідами шлях душпастирської праці. Легко і блискуче вчився у Теребовлянській гімназії, закінчив її у 1918 році і зразу вступив на теологічний факультет Львівського університету. І хоч це були важкі повоєнні роки, в 1923 році успішно закінчив богослов'я, маючи з більшості предметів оцінку «відзначаюче».

31 серпня 1924 року М.Цегельський повінчався із Йосифою Ратич, у якої три рідні брати були священиками, а 5 квітня 1925 року митрополит Андрей Шептицький рукоположив його на священика.

Відтоді о.Микола поринув у самовіддану працю – і як ревний душпастир, і як активний громадський діяч. Спочатку працював у с.Висипівці Озірнянського деканату, а потім – у с.Сорока Грималівського деканату, виявляючи непересічну працьовитість і невтомність.

Цікавою ознакою його характеру може бути те, що його син Дометій, згадуючи тепер батька, зауважив, що ніколи не бачив свого батька лежачим у ліжку. Вставав раніше за всіх і лягав позаніч. Отець Микола невпинно дбав про духовність, освіту та добробут своїх парафіян. Заснував і провадив релігійні товариства, окремо для чоловіків і жінок. Особливу увагу звертав на гуртування молоді при церкві. Побудував у с.Сорока церкву св.Димитрія, почав будову читальні «Просвіти», організував українську «Кооперативу».

Характерним для о.Цегельського і його дружини було турботливе ставлення до бідніших, готовність допомогти потребуючим. Хліб після відправляння парастасу завжди роздавав людям, бідним родинам і сиротам допомагав харчами і речами, для бідних відправляв треби безоплатно. Сам же провадив вельми аскетичний і скромний спосіб життя.

Отець Микола Цегельський мужньо протистояв намаганням польської влади ополячувати українців, за що ця влада переслідувала і судила його. Особливо отець і його парафіяни потерпіли під час жорстокої пацифікації в 1933-1934 роках.

Та незважаючи на перешкоди і переслідування польської, а потім німецької та радянської влади, село Сорока було дуже релігійним і національно свідомим, жило у добрій гармонії любові і довір’я між парохом і вірними. Село, з якого вийшли такі священики, як о.Андрій Лошній і о.Михайло Козоріз, плекало під опікою свого пастиря традиції правдивої духовності. До речі, під час глибокого підпілля УГКЦ саме отець-декан Андрій Лошній перший починав збирати відомості про о.Миколу Цегельського, що свідчить про те, як високо цінував він цього священика.

Отець Цегельський мав гарну родину: щиру й люблячу дружину, двох синів і двох дочок. Довгі літа був парохом у Сороці, де збудував гарну церкву і втішався загальною повагою і любов’ю людей. Церковна влада цінувала о.Миколу і наділяла все новими обов’язками, про що свідчать відповідні митрополичі грамоти. В 1938 році о.Миколу Цегельського назначено містодеканом Грималівського деканату.

Та раптово світла дорога о.Цегельського вкрилась терням. Його священицьке життя наповнилось трагічністю. Поступово ця трагічність стала типовою як для діячів Української Греко-Католицької Церкви, так і для всього населення Галичини.

Після війни із встановленням радянської влади у с.Сорока почалися масові репресії та вивози. Готувався до цього і о.Цегельський: дружина сушила сухарі, отець спалював націоналістичну літературу і довоєнні часописи, яких мав дуже багато. Та до священиків у влади був особливий підхід. Їх хотіли зробити знаряддям у ліквідації Української Греко-Католицької Церкви. Почався неймовірний тиск репресивних органів на священиків і на їхні родини. Найбільш наполегливо й жорстоко натискали, як уже відомо, на деканів і містодеканів, прагнучи використати у цій чорній справі їхній авторитет як засіб впливу на все священство.

І о.Микола Цегельський сповна випив отруйну чашу обіцянок, залякувань, погроз, шантажу і побоїв. Та це не викликало у нього ні хитань, ні сумніву, як поступити. Але від переживань і нервових потрясінь різко загострилась хронічна виразка дванадцятипалої кишки. Довелося звернутись до лікарів у Львові. Львівські медики встановили, що хвороба отця була дуже поважна, бо наступила майже повна непрохідність шлунку. Вони рекомендували піти в лікарню на довший час, щоб лікуватись і одночасно сховатись від переслідувань кагебістів. «Але ж я не можу покинути парафіян», - сказав отець і, коротко підлікувавшись та придбавши ліки, повернувся в Сороку. Родині своє рішення пояснив коротко : «Православ’я не підпишу, але й парафіян не залишу».

Отець Микола розумів, що так довго тривати не буде. Спакував собі торбину з сухарями та найнеобхіднішими речами і ще ревніше виконував свої душпастирські обов’язки. Та недовго ця торбина чекала за дверима. 28 жовтня 1945 року о.Миколу Цегельського було заарештовано. Тримали його в Копичинцях, в Чорткові, а потім - у Тернополі. Яким було слідство, можна лише здогадуватись, бо ні побачень, ні переписки не дозволяли. Лише один раз якось удалося отцеві передати записку дружині. З неї вона довідалась, що за злочин інкримінують йому те, що під час німецької окупації о.Цегельського іменували «мужем довір’я».

І хоч єдиною виною його було те, що він був священиком, який не погодився зламати присягу, о.Цегельського 25 січня 1947 року судив Військовий трибунал Тернопільської області. Вирок - 10 років ув’язнення у «виправно-трудових таборах із конфіскацією майна».

Парафіяни боляче переживали арешт свого отця і, намагаючись його рятувати, зібрали 700 підписів. Та це, що «зрадник Батьківщини» користується такою любов’ю людей, лише більше розлютило ворожу владу.

Після суду о.Цегельський перебував у селі Ляцькому біля Золочева, у Підкамені біля Бродів та у львівському пересильному пункті на вул.Полтв’яній. Туди вже можна було давати передачі, і вірна дружина зуміла передати отцеві пошитий із марлі епітрахиль, вино у пляшечці від ліків та сухарі для частичок. І о.Цегельський регулярно відправляв Служби Божі та акуратно записував, коли і в якому намірі вони відправлені.

Ці записки, передані дружині перед вивезенням отця до Мордовії, донині зберігаються в родинному архіві. Якесь особливе трепетне відчуття викликають ці лаконічні рядки, зроблені півстоліття тому ув’язненим священиком, котрий перебував у жахливих обставинах, був хворий, а серце широко відкрив для Бога і людей. Серед тих майже 600 Служб Божих бачимо багато Служб за парафіян, за батьків, за родичів і знайомих, за священиків, за прощення гріхів, за померлих. За померлих о.Цегельський постановив відправити 100 Служб Божих і це виконав. Бачимо в тих записках, що 12 липня 1948 року і 30 серпня 1948 року відправляв Служби Божі за померлого о.Григорія Редчука, а 26 серпня і 6 вересня - заупокійну за отця-декана Петра Мекелиту, який помер у Львівській пересильній тюрмі. 10 січня 1948 р. бачимо заупокійну Службу Божу в сороковий день смерті о.Юліяна Чернеги, а 1 листопада за упокій митрополита Андрея Шептицького, тощо. Останньою у цьому списку була відправлена 10 серпня 1948 р. Служба Божа «за щасливу дорогу».

Передав ці записки дружині і вирушив разом з усім багаточисленним ешелоном у далеку Мордовію. Хресна дорога цього достойного священика наближалась до кінця.

Про перебування в карному таборі суворого режиму Н385/16 на поселенні Явас, станція Потьма, Мордовської АССР, ми можемо судити лиш із листів, що їх звідти писав о.Цегельський. А ще о.Малиновський із Васильківців, який відбував із ним ув’язнення, повернувшись, розповів рідним о.Цегельського, що той постійно мучився через сильні болі внутрі, які часто не давали отцеві і випростуватись. Але в листах отця ми не знаходимо ні слова нарікань, чи каяття за обраний шлях. Натомість пише, що вже міг би бути на волі, якби підписав православ’я, але (цитую) «лучше правильно, чесно, щоб совість була спокійна».

Взагалі, не можна читати без зворушення листів цієї прямо святої людини! У них нагромаджено силу духу і ніжність, велику стоїчність і безмежну любов до дружини і дітей. А тон їхній такий щирий, зворушливий! «Моя наймиліша дружино! На Успення минуло 25-ліття нашого подружжя. Мило згадую наше спільне родинне життя, і в снах щоденних з тобою і діточками, і тому я щасливий. На Успення ти мені у сні весело-любенько довго гляділа в очі. Не забуду ніколи того», - писав о.Цегельський дружині 25вересня 1949 року. З такою ж любов’ю і ніжністю звертається до дітей: «цілую батьківським поцілунком їх чоленька та благаю жити чесно, заховуватись у невинності..., держатись оподалік усякої скверни. За це молюсь найбільше». «Благословення Боже і неустанна поміч Матері Божої хай ніколи всіх вас не опускає», - так закінчував він ці свої листи.

12 листопада 1950 року о.Микола пише: «Погані мав я сни біля 4 січня, все мені снились мої діти ще малими, невеселі, гризоти з ними, то води повені великі, діти в небезпеці, то повні вагони дітей, і я їх впихаю, щоб не повипадали під колеса...»

І небезпричинно це снилося, бо якраз в цей час діти о.Цегельського - Дометій, (1927 р.н.), Ліда-Христина, (1928 р.н.) і Марта (1934 р.н.) - їхали в товарних вагонах у Читинську область. Так радянська влада засвідчила свою увагу до сім’ї незламного священика! А вірна дружина і любляча мати Осипа Цегельська з Ратичів сама поїхала за ними. Її приклад наслідувала і її молоденька невістка Софія Олексій, яка повінчалась з Дометієм Цегельським за місяць перед вивозом. Ось так склалась доля священичої родини! Родина тяжко працює на золотих шахтах Читинської області, а о.Микола помирає в тяжких муках у Мордовському таборі.

Достойний мученик за віру отець-містодекан Микола Цегельський відійшов до Господа 25 травня 1951 року. Похований на табірному цвинтарі станції Потьма. У 1992 році був посмертно реабілітований. Та його ім’я не потребувало цієї формальності, бо всі, хто його знав, берегли в пам’яті світлий образ цього достойного священика та чудової людини.

В час приїзду в Україну Папи Івана Павла ІІ отця Миколу Цегельського проголошено (разом із іншими українськими мучениками) Блаженним Священомучеником.


Пам’ятаймо достойних Отців наших і просімо у Господа таких чеснот для себе!

Джерело: ПРОЩА.in.ua

Facebook Twitter